Приєднуючись до «року Яна ван Ейка» ми обрали 5 портретів художника та 5 цікавих тверджень, які доповнять ваші знання про творчість великого майстра пізнього Середньовіччя.
«Портрет чоловіка у червоному тюрбані»
Існує декілька теорій, які пояснюють раптовий перехід ван Ейка до реалізму. Одна з найцікавіших належить нашому сучаснику, британському художнику Девіду Хокні та фізику Чарльзу Фалько. Вони вважають, що ван Ейк використовував вигнуті дзеркала та маленькі лінзи для майже фотографічного відтворення зображення. Цим вони пояснюють «зсуви» в перспективі на його картинах. Але навіть якщо так, художник не приховував цієї техніки, адже часто на його роботах присутні дзеркала і відображення у різних поверхнях — лицарських шатах, люстрах, навіть очах. Також, саме завдяки дзеркалам світло в його роботах з’являється у найнесподіваніших місцях композиції, залишаючи блики на тканинах чи дорогоцінних прикрасах.
Даний портрет частина дослідників вважає автопортретом митця: по-перше, мужчина сидить так, наче розглядає себе у дзеркалі. На верхній частині рами є напис Als Ich Can, який означає: «Як вмію». Ця ж фраза є на портреті дружини ван Ейка, про яку читайте трохи нижче. Інтимність обидвох портретів свідчить про те, що це приватні роботи, які не виконувались на замовлення. Чоловік дивиться прямісінько у вічі глядачу, що було дуже сміливим рішенням для художника того часу. Вперше погляд з картини використовується для того, аби максимально наблизити глядача до портретованого. Деталі промальовано надреалістично — в очах чоловіка маленькими світлими плямами відблискують вікна студії. До речі, назва картини не дуже точна: на голові моделі зображено не тюрбан, а середньовічний шаперон — головний убір, що нагадує капюшон, складений на голові наче тюрбан.
«Портрет чоловіка з Гарофано»
Одним з досягнень ван Ейка прийнято вважати його «оптичну революцію» — поєднання дистанційованого погляду на зображене та уважного милування найдрібнішими деталями. Ервін Панофскі, знаний історик і теоретик мистецтва, вдало зазначив: «око ван Ейка працює одночасно як мікроскоп і телескоп».
В «Портреті чоловіка з Гарофано» ван Ейк втілив своє захоплення реалістичністю і одночасно спробував вловити в ній відблиск краси, яка існує поза часом. Художник надуважно промалював усі риси обличчя портретованого, наче малював предмет неживої природи. Можемо лише здогадуватись, але, не виключено, художник мислив так: людина прекрасна вже самим своїм фізичним існуванням на цій землі і немає необхідності конструювати її образ, вдаючись до гіперболізації її духовних рис чи особливостей. Вже саме сприйняття художником натури — захопленого, проникливого, повного поваги до людини — надає образу величності та значущості. (Достеменно не відомо чи робота належить ван Ейку, чи одному з його учнів.)
«Портрет Бодуена де Ланоя»
Ян ван Ейк працював на дубових дошках (балтійський дуб з території сучасної Польщі), покривав його щільним шаром білого ґрунту. І вже на цю гладку блискучу поверхню переносив малюнок, слідом робив напівпрозорий підмальовок і — починав накладати напівпрозорі шари олії. Фарби на його картинах виглядали майже флюорисцентними, світло наче проступало з глибини робіт. Вражаюча гра світлотіні дуже точно передавала текстури тканин.
На картині зображено воєначальника, державного діяча і дипломата, учасника престижного лицарського ордену Золотого Руна, започаткованого Філіппом ІІІ Добрим у 1432 році. Герой вдумливо дивиться в бік; на ньому дорогий одяг з парчі. Бодуен був послом герцога Бургундського в Англії та Лісабоні, де вів перемовини про шлюб Філіппа Доброго з Ізабеллою Португальською. Ван Ейк був у складі «місії», оскільки мав намалювати портрет нареченої (він написав два портрети, але жоден не зберегся). Так що чоловіки були добре знайомі.
«Портрет Яна де Лейва»
Емоційність та афектація — це не про героїв ван Ейка, взагалі. Але, водночас, вони втілюють глибоку внутрішню зосередженість. Не в одній книзі з історії живопису написано, що цей художник одним з перших спробував «відкрити вікно у внутрішній світ своїх героїв». До слова, ван Ейк ніколи не дотримувався законів лінійної перспективи і не старався досягти геометрично вивіреного ефекту, як, приміром, італійські митці, які часто промальовували сітку перспективи у своїх роботах. Він просто малював те, що бачив. Але ж з якою шаленою точністю він робив це!
Перед нами портрет ювеліра де Лейва з Брюгге, йому тут 35 років. Світло і тіні промальовані на обличчі героя з особливою увагою. Він тримає в руці перстень з дорогоцінним каменем, як і належить ювеліру. Також цей жест міг означати і те, що перед нами портрет з обручкою, тобто, де Лейва зображено напередодні одруження. На краях рами є напис фламандською: «Ян де [Лейв], який вперше відкрив свої очі у свято Святої Урсули [21 жовтня], 1401 року. Тепер Ян ван Ейк написав його портрет, ви бачите, коли він почав. 1436».
«Портрет Маргарет ван Ейк»
Довший час було прийнято вважати, що олійну фарбу винайшов Ян ван Ейк. Така інформація поширювалась через життєпис художника, написаний у ХVI столітті нідерландським автором Карелом ван Мандером. Мова йде про його працю «Книга про художників», де про ван Ейка сказано таке: «Те, що ані грекам, ані римлянам, ані іншим народам не дано було здійснити, не дивлячись на всі їхні прагнення, вдалося знаменитому Яну ван Ейку, що народився на берегах чарівної річки Маас, яка тепер може сміливо боротись за пальму першості з Арно, По і гордим Тібром, тому що на її берегах зійшло таке світило, що навіть Італія, країна мистецтв, була вражена його блиском».
Так, на відміну від майстрів італійського відродження ван Ейк та його послідовники йшли шляхом творення нового мистецтва, а не відродження античних традицій. У портретах голландця у зовнішності людини прочитується її особистість, а композиція є гармонійною та продуманою завдяки цілісності простору. Ван Ейк відкрив для живопису і ряд прийомів, приміром, поворот три четверті. Також його творчість — неймовірно цікаве джерело знань про побут, моду, традиції. Сучасною мовою ван Ейк — один з перших художників-документалістів свого часу. Щодо портрету, вважається, що це портрет дружини митця, яку він зобразив саме такою, якою вона була, не ідеалізуючи і не прикрашаючи її образ нічим зайвим. Жінка зображена в простому домашньому одязі, але радісні яскраві кольори дуже вдало її прикрашають.
Фото: commons.wikimedia.org