Про способи бачити глибше: інтерв’ю з Олександрою Клод

Мене з дитинства цікавили дві речі: люди і мистецтво. Якщо точніше, чому люди поводяться і відчувають себе по-різному в однаковій ситуації? Чому один художній твір здатний викликати різні інтерпретації? Цей інтерес і сформував мою ідентичність, яка, ніби фотографія з подвійною експозицією, складається з двох шарів — творчого, мистецького шляху та професії психолога. Мене цікавить психоаналітична теорія Карла Юнга, ідея архетипів та процесу індивідуації, тому в своїх мистецьких творах я часто спираюся на дослідження міфології, ритуалів та символів і їх ролі у сьогоденні. Юнг вважав, що креативність та творчий хист сягають корінням у несвідоме — ту частину психіки, звідки до нас лунають інстинкти і починається особистісна трансформація.

Я вже доволі давно займаюся сучасним мистецтвом, і приблизно в 2012 році помітила, що фотографування уповільнює мене, повертає до відчуття “тут і тепер” та сприяє тому, щоб цінувати прожитий досвід, яким радісним або гірким він би не був. Якимось чином фотографія примирює мене з реальністю, особливо плівкова, адже вона має елемент непередбачуваності. Я називаю це “колаборацією з реальністю”, і один з моїх проєктів є гарною ілюстрацією цього.

В 2022 році я створила фотосерію “І ось виходить Сонце” під час резиденції RUCKA в Латвії. Проєкт присвячено жіночій іпостасі сонячного божества, яку в балтійській міфології називають Сауле. Вона вважалася матір'ю, що дає світло й тепло й символізує відродження. Тому в моїй фотосерії вона підіймає світ, наче дитину, до сонця, ніби купаючи її в сонячних променях, даруючи нове життя. Так сталося, що під час проявки, розкриваючи катушку з плівкою, я порізала палець; плівка злиплася і після цього я доволі довго намагалася завести її в бачок. Після промивки плівки я помітила, що кров зреагувала з проявником і проступила плямами та розводами, разом з подряпинами, які ви бачите на світлинах. Хіба не дивовижно, як моя помилка зіграла свою роль та підкреслила ідею проєкту, що цей світ пошкоджений і справді потребує серйозної регенерації?

Спочатку тема терапевтичності фотографії стала фокусом мого університетського дослідження. Тоді я працювала в груповому форматі, пропонуючи учасникам знімати на плівку під час терапевтичної прогулянки. Це був фантастичний досвід, який переконав мене в трансформаційній силі фотографії. Втім, через окупацію Криму та частини Донеччини (де були обидві мої домівки до 2014 року), я заглибилася в мистецьку практику, активно працюючи в рамках дуету Krolikowski Art, і психологічні теми — памʼяті, дому, кордонів — перейшли в художні проєкти. У 2022 році я розпочала індивідуальний мистецький шлях, а також повернулася до психології. Із наміром розвивати фототерапію в Україні я провела дослідження під час навчання на магістратурі з консультативної психології, аналізуючи, як фотографування може сприяти підвищенню самооцінки, усвідомленню себе. Цього разу я відійшла від використання плівки та зосередилася на потенціалі автопортретних технік. Набутий досвід я частково й поклала в основу програми курсу “Пізнати себе через фотографію”.

Зіґмунд Фройд вбачав великий потенціал у фотографії і порівнював свою концепцію несвідомого з фотографічним процесом. Психоаналіз як метод має на меті проявити витіснені спогади з несвідомого пацієнта та сприяти тому, щоб винести внутрішні конфлікти на поверхню свідомості, щоб отримати можливість працювати з ними. Часто ця подорож має візуальний характер, оскільки базується на снах і образах. Психоаналітична теорія вважає, що несвідоме можна розглядати як одну велику бібліотеку образів.

Під час Другої світової війни в США американська фотографка та викладачка Жозефіна Геррік першою почала впроваджувати уроки фотографії для поранених ветеранів. Її мета полягала в тому, щоб допомогти їм лікувати емоційні рани та повернутися до життя в суспільстві. Геррік заснувала та очолила благодійну організацію Josephine Herrick Project, яка базується в Нью-Йорку та функціонує донині.

Більш сучасна історія використання фотографії психологами і психотерапевтами бере свій початок у 1973 році від статті “Техніки фототерапії” канадської психотерапевтки Джуді Вайзер. Враховуючи колосальний внесок Вайзер у цю сферу, її можна вважати засновницею цього напряму. Саме вона наполягає на розмежуванні понять “фототерапія” та “терапевтична фотографія”. Так, загальноприйнято вважати, що фототерапія — це про використання фотографії в рамках формального терапевтичного процесу. В той час терапевтична фотографія як метод самопізнання або дослідження певної теми може бути ініційована і проведена будь-ким, без відповідної кваліфікації чи досвіду. Втім, безумовно, терапевтична фотографія стає більш ефективною, якщо залучений спеціаліст має психологічну освіту і досвід арттерапевтичних практик. Адже фотографія є дуже особистим, інтимним медіумом, що може слугувати як міст до несвідомого та актуалізувати глибокі переживання, хвилюючі спогади або бурхливі емоції. Учасник може потребувати професійної психологічної підтримки, щоб пройти крізь це і набути більшої цілісності.

Наразі, крім Вайзер, у цій сфері працюють такі дослідники, як Ніл Гібсон, Дель Ловенталь, Марк Уілер. Мені особливо імпонує підхід Рут Дейві, яка працює з майндфулнес фотографією. Зараз я завершую навчання на її курсі “Look Again” і надихаюся її методиками. Христина Нуньєз досліджує вплив автопортретів на самооцінку. Цікавим також є підхід Дороти Раніжевської (Польща), яка застосовує фотографію в коучінгу. Улла Халкола розвинула метод “SpectroCards”, який працює, по суті, як метафоричні карти. Ми проводили разом воркшоп у Фінляндії минулої осені, і це був дуже збагачуючий досвід.

Загалом, так. Хоча формальні психологічні консультації щодо конкретних питань тут не передбачені, програма курсу частково має психоедукаційну та арттерапевтичну складову. Наші заняття будуть спрямовані на самовираження та самодослідження і є процес-орієнтованими. Моя мета — допомогти учасникам краще усвідомити себе, зрозуміти, що відбувається в їхньому внутрішньому світі, знизити рівень тривожності та прийняти себе у поточному стані, щоб рухатися далі. І я якраз накопичила скарбничку відповідних інструментів, якими готова ділитися — це фотографічні вправи, практики на розвиток уяви і креативності та нескладні короткі медитації.

Учасники будуть досліджувати свою ідентичність: ким вони є, а ким не є, як їхнє “Я” відображається (або формується) в стосунках. Вони також шукатимуть те, що справді люблять в собі, але про що згадують рідко.

Ми приділимо увагу емоціям, тому, як через вираження в абстрактний візуальний спосіб визнавати їх, але не віддавати їм владу над собою. Крім того, будемо практикувати заземлення і уповільнення та включати розум початківця, щоб подивитися на себе і світ освіженим оком. Фотографія виступатиме в ролі якоря, символічного відображення, свідка інсайтів, відчуттів та змін.

В нас буде пʼять занять, під час яких та між якими учасники виконуватимуть фотографічні завдання. Перше заняття буде лекційним, я розповім про історію взаємин фотографії і психології, як фотографія використовується в світі з терапевтичною метою і поділюся прикладами з історії мистецтва, коли психологічні переживання та виклики ставали рушійною силою. А вже наступні чотири зустрічі — практичні заняття. Вони починатимуться з обговорення домашнього завдання, на виконання якого в учасників буде тиждень. Ці “домашки” — своєрідні практики з самодослідження, спостереження за своїми емоціями, стосунками та життєвим стилем.

Ділитися враженнями, думками та відчуттями про фотографії та процес їх створення вкрай важливо, адже саме так символьний, візуальний образ інтегрується у когнітивний рівень сприйняття. До кожної вправи є декілька запитань, які відкриватимуть нові сенсі в світлинах та вестимуть учасника вглиб, до власних почуттів та ставлень.

Як і в будь-якій арттерапевтичній практиці, я дотримуюся унікальності бачення автора, яке є головним на шляху самодослідження. Ми не будемо аналізувати фотографії, щоб виявити психологічні особливості автора, не будемо фокусуватися на їх художній цінності або технічно-професійних якостях. Фотографування для нас — не інструмент для досягнення майстерності чи встановлення діагнозів, а спосіб помітити, побачити глибше і зафіксувати це.

Одразу скажу, що для цього курсу не потрібно мати професійну камеру або досвід у фотографії. Камери смартфону буде цілком достатньо.

В першу чергу цей курс для тих, хто цікавиться собою і прагне зрозуміти себе краще, а тому може виділити трохи часу і уваги для цієї інвестиції в себе. Курс буде корисний тим, хто займається медитаціями та цікавиться філософією, прагне бути більше присутнім тут і зараз — адже він збагатить їх власний арсенал практик та підходів.

Я також раджу цей курс тим, хто багато працює з людьми, відчуває вигорання і потребує “очистити лінзу” сприйняття, бо частина вправ спрямована на розслаблення та перевідкриття реальності. Також цей курс підійде тим, хто вже має власну художню практику і хоче поглибити її через особисті переживання або навчитися трансформувати виклики у натхнення.

Детальніше про курс та його програму можна дізнатися за посиланням https://culturalproject.org/photography